Фортепіанний романтизм Фортепіанний романтизм: епоха поетів та віртуозів – Шопен, Ліст, Падеревський

Фортепіанний романтизм

  • 15

  • Листопада 2014

  • 19:00

  • Субота

Маріанна Гумецька – фортепіано

Кароль Радзівонович – фортепіано

  • Концертний зал ім. С. Людкевича
  • Абонементи дійсні
  • Квитки продаються у касі філармонії щоденно 11:00 — 19:00

    Каса: (032) 235-89-46

    Інформація за телефоном — 096 0 200 400

В представленій програмі дивовижним чином поєдналися ключові для Падеревського піаніста і композитора твори. Шопена, чиї ідеї продовжував і розвивав не лише духовно, але й практично – як редактор та популяризатор. Ліста, котрий, на думку сучасників, відповідав йому настроями віртуозного тріумфу. І, звичайно ж, самого Падеревського, стиль творчості котрого дослідники характеризують як перехідний між романтизмом ХІХ ст. і модернізмом ХХ ст. Яскраво цю перехідність демонструють власне «Фантастичний краков’як» з циклу «Концертних гуморесок» ор. 14 – елегантних і дотепних неокласичних реверансів у бік минулого, Ноктюрн та Легенда з циклу «Miscellanea. Serie de morceaux pour piano» op.16 – апофеозу інструментальної лірики майстра, написаного під впливом пристрасного роману із молдавською князівною Рахель де Бранкован, з котрою у Падеревського спалахнув пристрасний роман під час перебування в Парижі. Натомість більш ранній Полонез із циклу «Польські танці» ор. 9 демонструє типову для романтика ідеалізацію фольклорних джерел, безпосередність емоційного виразу. До речі, написаний 1884 року полонез – єдиний у спадщині композитора. 

В згаданий час Падеревський не раз звертаться до польського фольклору, свідченням чому є й «Татранський альбом», написаний на замовлення німецького видавництва «Ехо музичне» в двох варіантах – для сольного виконання і в чотири руки. Літні місяці 1883 та 1884 років молодий композитор провів у Закопаному разом із Титусом Халубінським, відомим лікарем та дослідником природи Татр. Відомо, що Падеревський записував автентичні пісні і танці гуралів, щобільше – очевидці пригадують, як охоче він і сам танцював на народних святах.

Одну з центральних позицій у доробку І. Я. Падеревського посідає, безперечно, Фортепіанна соната мі-бемоль мінор тв. 21. Композитор ще з 1880-х років кілька разів намагався звернутися до цього жанру, однак свого завершеного цілісного вигляду соната набула лише 1903 року. Критики та музикознавці часто порівнюють Сонату Падеревського із кращими взірцями німецького модернізму. Водночас, твір цей настільки віртуозний і складний технічно, що й сам автор нечасто включав його до своїх концертних програм. 

Цікавим із точки сьогодення видається і перебіг типового речиталю Падеревського-піаніста, який найбільш докладно описує Адам Замойський: «Розпочинався він довгими творами Бетховена, Шумана, Брамса або Мендельсона, після яких ішли коротші твори Баха, Скарлатті, Генделя та інших композиторів. Потім Падеревський виконував сонату – переважно, одну із великих сонат Бетховена, хоч часто виконував також сонати Шопена або Шумана. Перед перервою в програмі був ще один довший твір. Після перерви відділ розпочинався композиціями Шопена (довшими, такими як балади, а навіть і сонати, а також коротшими), а закінчувався кількома популярними композиціями Брамса, Шумана, Падеревського, Рубінштейна та інших авторів. На завершення Падеревський виконував один або два ефектних твори Ліста».